Публічні закупівлі: в очікуванні змін

Верховна Рада ухвалила нову редакцію Закону України «Про публічні закупівлі». За законопроект №1076, який був поданий на голосування 19 вересня 2019 року, віддали свій голос 292 депутати. Чи принесе він кардинальні зміни? Розбиралися разом з Олексієм Котом, д.ю.н., керуючим партнером юридичної фірми «Антіка».

Нова редакція Закону України «Про публічні закупівлі» є досить суперечливим документом. З одного боку, внесено низку важливих та позитивних змін до регулювання процедури закупівлі, на які давно очікував ринок. З іншого – чимало положень досить неоднозначні. Практичний ефект від окремих новацій можна буде оцінити лише після їх реалізації на практиці.

Серед важливих позитивних нововведень:

• розширення критеріїв оцінки. Ухвалена редакція закону передбачає новий досить зрозумілий та простий для застосування критерій – «вартість життєвого циклу». Фактично це ціна, яка включає в себе витрати на застосування та обслуговування предмета закупівлі протягом визначеного замовником терміну. Таке нововведення, з одного боку, є позитивним, оскільки дозволяє більш гнучко підходити до обрання переможця. З іншого – дає широке поле для маніпуляцій. Адже наразі невідомо, яким чином замовники будуть домагатися надання учасниками тендеру, наприклад, заявлених цін на обслуговування придбаного обладнання. Що буде, якщо ціни на запасні частини, вказані учасниками в тендерній пропозиції, по факту будуть вищими?
• можливість виправлення помилок в поданих документах: має на меті усунути ймовірність відхилення пропозиції на формальних підставах – через відсутність сторінки в копії документів, неправильне оформлення довідки тощо.

Щоправда, нова редакція закону викликає переважно питання до формулювання відповідної норми. Зокрема, стаття 29 закону передбачає направлення запиту на усунення помилок лише у випадку виявлення «невідповідності в інформації та/або документах, що подані учасником у тендерній пропозиції та/або подання яких вимагалось тендерною документацією». При цьому такі невідповідності мають стосуватися документів:

1) що підтверджують відповідність учасника процедури закупівлі кваліфікаційним критеріям відповідно до статті 16 закону;

2) на підтвердження права підпису тендерної пропозиції та/або договору про закупівлю.

Та чи можна вважати, зокрема, невідповідністю надання копії не всіх сторінок документа? Відсутність якогось формального реквізиту на довідці (наприклад, дати)? Тож питання, що саме слід вважати невідповідностями, залишається відкритим.

Серед критичних нововведень, результати яких наразі важко оцінити, можна виділити:

• нову «спрощену» процедуру закупівлі. З одного боку, її необхідність є цілком очевидною. З іншого – передбачені для цієї процедури терміни фактично роблять її закупівлею «для своїх». Адже протягом визначених законом 5 робочих днів для подання пропозиції знайти закупівлю в системі та вчасно підготувати всі документи зможе тільки компанія, яка буде щоденно моніторити майданчик.
• створення централізованих закупівельних організацій. Ідея в принципі непогана – дати можливість закупити стандартні для замовників товари централізовано однією процедурою. Це дозволить зменшити вартість (за рахунок більшої оптової знижки) та, теоретично, посилити контроль за «дрібними» закупівлями. Водночас яким чином буде діяти така організація, має визначити Кабінет міністрів України. Утім, враховуючи українські реалії державних закупівель, така схема може стати просто новим централізованим інструментом для «освоєння» бюджетних коштів в збільшеному масштабі.

Нова редакція закону також містить чимало більш дрібних новел, які переважно мають на меті вдосконалення процедури закупівлі загалом та закриття виявлених в процесі діяльності прогалин. Утім, критичних змін до процедури публічних закупівель, які б суттєво зменшували можливості для оформлення закупівлі «для своєї» компанії, прийнятий закон не містить. Тож основна проблема процедури держзакупівель і досі залишається відкритою.